Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

Від автора 10 Відбулося це просто й ефективно, як і все, що робила «Велика» російська імператриця Катерина ІІ. Вона викликала до Петербурга гетьмана Розумовського і змусила його «добровільно» зректися гетьманської влади. А за тим, указом від 21 листопада 1764 року, гетьманський уряд оголосила зліквідованим. Управління ж Гетьманщиною, передала Малоросійській колегії. У своїй інструкції графу Петру Олексійовичу Румянцеву Катерина наказала проводити політику в Малоросії так: « Дабы искоренить среди малороссов мнимый взгляд на себя как на народ полностью отличный от московского. Малороссия, Лифляндия и Финляндия суть провинции Российской империи, которые управляются дарованными им привилегиями. Эти провинции, как и Смоленщину, необходимо удобным способом привести к московскому жизненному укладу, чтобы они не смотрели как волки в лес…» – говорилося в її листі до малоросійського намісника. Останнім ударом зі знищення народу руського, нащадків Київської Русі, була ліквідація в 1775 році Запорозької Січі та приєднання земель «Вольностей Війська Запорозького», які польський король Стефан Баторій передав запорозьким козакам у вічне користування в 1576 році, до Російської імперії. Відбулося це так, як і все, що робила Російська імперія, – підло та цинічно. У 1768 році вже Катерина ІІ вирішила випробувати себе на марсовій стезі, розпочавши війну з Турецькою імперією. У складі російських військ звитяжно воювали українські козаки Лівобережжя, Слобожанщини та Запорожжя. У битві за Кримське ханство особливо відзначилися запорозькі козаки. Щоб завоювати неприступний Перекоп, вони, використовуючи вміння дихати під водою через очеретину, уплав під водою здолали Сиваш і вийшли в запілля турецько-татарським військам. Захисники Перекопу, застигнуті зненацька ударом