Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

139 На зламі імперій «Не віддаймо Україну нікому!» навіть у в’язницях не було гідного «поводиря» нації», – думалося Грушевському. І раптом згадав недавню публікацію в одній з газет про Симона Петлюру: « Українці самі не знають, кого вони мають серед себе. То Петлюра, з якого за нашого демократичного часу стають національними героями... Саме він повинен стати вождем народу українського. Така його доля ». Здається, то писав Федір Корш. Може, має рацію Федір Корш? Симона Петлюру він знав дуже добре. Той на Львівщині вперше заявив про себе на грудневій конференції Революційної української партії. Там Петлюра різко виступив проти об’єднання з російськими соціал-демократами. Пізніше, з Петлюрою його познайомив Іван Франко. Петлюра був з Полтавщини, а до Львова приїхав таємно під прізвищем Святослав Тагон. Але вже у дев’ятсот п’ятому році, після оголошення амністії в Росії, він знову повернувся додому. Наступного разу вони зустрілися на другому з’їзді Української соціал-демократичної робітничої партії, де їх разом обрали до Центрального комітету. Тобто українці дійсно мали вождів, але про те не було відомо навіть самим вождям, як того не знав Грушевський, і не мислив стати вождем. Він був найкращим істориком України. З Іваном Франком створював Українську національно-демократичну партію ще в 1899 році. Тоді вони були впевнені, що партія об’єднає розпорошені сили українських патріотів Австро-Угорщини. Проте, не так сталося, як бажалося, протягом понад десятиріччя своєї історії члени УНДП домоглися лише вміння філігранно звинувачувати один одного у відході від партійної лінії. А перед початком Першої світової війни партія практично перестала існувати, так нічого суттєвого й не запропонувавши українцям Галіції. Тому він і уві сні того не бачив, щоб очолити державу. Але знайшлися мудрі люди. «Жодна людина нації не має задатків національного вождя, крім Грушевського!» – написав