Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

205 На зламі імперій «Не віддаймо Україну нікому!» Центральної Ради, я проводжу її збори та репрезентую її постанови, вирішує ж у різних справах більшість, а вся підготовча робота у руках Генерального Секретаріату. А точніше, у руках генерального секретаря. У Центральній Раді він має повну підтримку, на жаль, вона не на користь українській справі. – Так-то, може, й добре, маєте гарних помічників. Я добре пам’ятаю ще зі Львова і Винниченка, і Петлюру, вони й порадять і підтримають. – Ти знаєш, Михасю, я перший час теж мав на них надію. І, знаєш, кожен окремо, дійсно, велика мені поміч. Добре справу свою знають, але коли доводиться спільно щось вирішувати, кожен має свою думку і не поступиться іншому. Доки у Петрограді був Тимчасовий уряд, то ще можна було терпіти, а тепер після більшовицького заколоту треба терміново доводити до ладу збройні сили, а між головою секретаріату і секретарем у військових справах кардинально протилежні пропозиції. Петлюра відстоює формування військових підрозділів з українізованих військ царської армії, а Винниченко наполягає на їхньому розпуску і формуванні народної міліції. – Михайле Сергійовичу, може, то не зовсім чесно з мого боку нагадувати, але влітку Ви не послухали Міхновського і Петлюру, а взяли сторону Винниченка і Керенського, час дуже скоро показав на чиєму боці правда. Михайло знав навіть трохи більше Грушевського про те, що до влади у Петрограді прийшли люди рішучі і здатні на все, заради вирішення своїх планів. До нього вже заходив Ісак Мусін, який після здобуття влади більшовиками, приїхав до Києва. То була радісна і одночасно стримана зустріч. Протягом десяти років, що минули, вони зустрічалися лічені рази. І ті зустрічі були в колі рідних, де вони обидва намагалися менше говорити про свої партійні справи. Здавалося б, вони були в одній Соціал-демократичній