Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

21 На зламі імперій «Не віддаймо Україну нікому!» у спадок ще від діда, який ходив із самим Сагайдаком на південні береги Чорного моря, брати турецькі міста та звільняти від «бусурменів» люд православний, який скнів, прикований до весел турецьких галер. У тих походах вони перетворювали на руїни турецькі міста, звільняли бранців, та й що гріха таїти, добре «пощипали» турків! Так козаки сором’язливо називали грабунки місцевого населення. Збивши сяку-таку копійчину, дід Данила зібрав собі пахолок та й започаткував свій хутір біля берестового лісочка на березі річки Висуні, що впадала в річку Інгулець, а вже та – у Дніпро. Після його смерті, хутір перейшов до батька Данила, а від нього вже й до самого Данила. А за назвою хутора, на березі річки з берестовим лісочком, і Данило, як дід і батько, звався Берестом. У роки козакування Ярко Полтавець не раз бував у Данила на хуторі. А коли сталася та страшна біда в Батурині, то він і вирішив вести рештки люду батуринського в південні степи, до вічної козацької вольності, які козакам у сиву давнину подарував король польський. Зрозуміло, подарував не просто так, а щоб козаки охороняли окраїнні землі Речі Посполитої… Вибравши місцину, де можна було перечекати спеку, дід Ярко дозволив собі й своєму загону відпочинок. А коли спека спаде, міркував він собі, до смеркання ще можна буде пройти добрий кавалок дороги. І вже до обіду дійти до Давидового Броду. Саме в цьому селі дід Ярко планував приблизно місяць-два попрацювати, щоб заробити на зиму хліба. А з весни, дасть Бог, і самим починати сіяти. Побратим Данило та й інші сусіди допоможуть прижитися на новій батьківщині, що не кажи, а то земля Запорозьких вольностей… Отримавши заробіток та позичивши декілька возів для перевезення заробленого збіжжя, батуринський бродячий табір посунув далі, не сумніваючись, що дід Ярко доведе їх до бажаної мети. А якби й сумнівалися, чи мали іншого провідника, чи знали куди йти? Тож вірнопіддано корилися волі