Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

227 На зламі імперій «Не віддаймо Україну нікому!» Ще не дослухавши до кінця розповіді Волоха, Петлюра знав, що саме його призначить комендантом Харкова і командиром військ Центральної Ради. І ось тепер, коли саме з Харкова почали наступ на Україну московсько-більшовицькі війська, а призначений ним військовий комендант Харкова став з ними у двобій, Симон Петлюра, звільнений Центральною Радою з посади військового міністра, прийняв рішення стати поряд з Волохом на захист України. Рішення про створення військових підрозділів, здатних захищати Україну від московсько-комуністичної загрози, вони з Євгеном Коновальцем, командиром куреня Січових Стрільців та Миколою Аркасом, що очолював підрозділ охорони Центральної Ради, прийняли трохи раніше. Перша розмова з цього питання відбулася між Михайлом Ярошенком і Симоном Петлюрою після того, як, протестуючи проти пробільшовицької орієнтації голови секретаріату Володимира Винниченка, яку підтримала більшість, Симон Петлюра подав у відставку. Через декілька днів після цього він зайшов до Михайла в редакцію. – Михайле, приймеш на роботу кореспондентом, звільненого генерального секретаря з військових справ? – Кореспондентом не прийму, і навіть завідуючим відділом. То буде занадто витратно для держави – тримати генерального секретаря з військових справ кореспондентом часопису, коли треба організовувати захист країни від військової загрози. А ще скажу тобі, я не Винниченко, щоб не розуміти різницю між Симоном Петлюрою і Миколою Поршем. – Михайле, ну чому ти не очолюєш уряд?! Чому ти розумієш, а Володимир не розуміє того, яку страшну загрозу несуть нам колишні однопартійці? – Уряд я не очолюю тому, що крім розуміння, треба мати хист донести думку до слухачів, переконати їх у тому, що ти мудрі речі говориш. А мені того Бог не дав. От так у вузькому колі наче і в’яжуться слова, а вийдеш на люди – з голови все