Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

23 На зламі імперій «Не віддаймо Україну нікому!» Ярко піднявся на крутий берег балки, повернувся до річки Висуні, потім поглянув на заліснений вибалок. І картина, яка стелилася внизу аж до річки, і степ з ковилом на доброму чорноземі, і рядочки землянок, укритих очеретом, налаштували його на радісний лад. Ось тут і буде місце для життя люду батуринського, гарне місце! Чому не жити? При згадці про Батурин йому стислося серце від болю, а потім подумалося: «Дав би Бог ніколи більше московитів не побачити!» Йому Бог дав. Але вже діти й онуки не уникли тої напасті. Проте змирилися і жили собі тихенько, як Бог давав. Коли цариця розпочала нову війну з Туреччиною, більшість чоловіків батурян, узяла у ній участь разом з Запорозьким військом, оскільки поселення належало до Інгульської паланки Запорозьких земель. Після війни повернулися додому. Тим часом Катерина ІІ, звільнивши з допомогою Запорозьких козаків південний причорноморський степ від татар, на тому не зупинилася. Вона вирішила, що настав час і від самих козаків його звільняти. Звістку про знищення московським військом Запорозької Січі та вивезення до Сибіру всієї козацької старшини батуряни почули від запорозьких козаків, які кидали свої хутори і втікали за Дунай. Ті з козаків, що змогли втекти за Дунай, на теренах Османської імперії заснували свою нову Січ. Хтось пішов на службу до москалів. А вихідці з Батурина разом з іншими селянами куди мали втікати? Вони вже й укорінилися за два покоління на цій землі, тож вважали її своєю. Хоча добре пам’ятали розповіді дідів про звірства московитів на їхній старій батьківщині. Але вважали, що то було так давно, то, може, і неправду розповідали діди. Через декілька років почалося велике переселення люду на землі «Вольностей Війська Запорозького». Першими з’явилися московські пани, як виявилося, власники цих земель. Вони її отримали в подарунок від цариці Катерини. Тож сталося