Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

Та довга ніч, безмісячна… 24 Національна революція так, як і у Речі Посполитій двісті років перед тим, – козаки і вільні селяни перетворилися на кріпаків. Різниця була лише в тому, що тепер від москалів не було куди втікати. Цариця роздала землі до самого моря на південь і до Дунаю на захід. Перед тим до села дісталася ще одна юрба біженців з того ж Батурина, звідки прийшли перші батуряни, під проводом діда Ярка. То були селяни, які підняли повстання проти панського гніту та були виселені в південні степи. Тут вони і знайшли земляків. Проте урядовці вже назвали село не Батурином, а Висунськом. Можливо, щоб стерти в людській пам’яті навіть назву героїчної гетьманської столиці Івана Мазепи. Назву змінили, але кров батуринських козаків лишилася в нащадків, і вони вперто називали своє село – Батурино. Про козацьку вольність, як і про козаків запорозьких, люди слухали тужливі думи сліпих кобзарів і не вірили, що таке могло колись бути. За понад сто років, що минули, хто тепер пам’ятав про діда Ярка? Хіба баба Одарка переповідала почуту ще змалечку від своєї бабці оповідку про те, хто саме привів батурян у степи козацької вольності. То сім’я Яркових, яку так називали «по-вуличному», а Ярошенками їх вже записали в метриках по діду Ярку, родоначальнику самого села Батурино, названого пізніше Висунськом. Може, від того й повелося, що вихідці з їхнього роду завжди вирізнялися організаторськими здібностями і вели перед у всіх справах, що відбувалися в селі. А самі батуряни відчували себе дещо іншими від жителів навколишніх сіл, насаджених на кінець вісімнадцятого, початок дев’ятнадцятого століття вихідцями з російських, єврейських та німецьких країв, які за реформою цариці Катерини ІІ тут почали селитися. Поряд з Березнегуватим, колишнім хутором Данила Береста, розмістилося єврейське поселення з назвою Нагартав. Далі річкою Висунню було село Маліївка, засноване вихідцями з