Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

Директорія 380 І день прийшов сумний, безсонячний… правильним, але припустився прикрої помилки у тому, що доручив провести переговори з денікінськими козаками саме Волоху, його полк був у фронті з білокозаками. А той зреагував блискавично, розстріляв Болбочана як зрадника. А коли Волох провів свою «операцію», що міг сказати Симон? Хіба нагородити Волоха за проявлену пильність. У підсумку розстріляний Болбочан, повністю деморалізований Запорозький корпус, а до того ще й сам Омелько не встиг відсвяткувати свою генеральську посаду, як звалився від хвороби на тиф. Тепер командиром корпусу призначено отамана Данченка, якому я би і сотні не довірив, він узагалі не військовий, і не до командування військом. «Запорожці» під його командою навіть на Дніпрі не зуміли стримати більшовиків і відступають на Херсонщину. Ось такі «веселі» справи. Михайло, слухаючи розмову полковників, більше мовчав. Але і він, цивільна людина, розумів, що ситуація Директорії безнадійна. Правда, то вже давно не новина, національна революція в Україні в основному складається з поразок. Лише після Лютневої революції у Петрограді, українські справи коротких три місяці мали райдужні надії на можливість створення власної Держави. Але серед керівництва Центральної Ради хіба лише Міхновський вів мову про самостійну Державу. Соціал-демократична більшість Центральної Ради на чолі з Грушевським і Винниченком, навіть у найсміливіших мріях бачила Україну лише автономією Російської республіки. А отримавши неочікувану війну від російських «братів» соціал- демократів, хоч то і були радикалізовані есдеки більшовики- ленінці, українські лідери соціал-демократії втратили здатність об’єктивної оцінки подій. Маючи п’ятсоттисячну армію вояків, що пройшли чотирирічний вишкіл у світовій війні, вважали себе українцями і готові були стати на захист Української республіки, уряд есдеків