Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

449 На зламі імперій «Не віддаймо Україну нікому!» Майже одночасно, в останній день вересня дев’ятнадцятого року, підрозділи армії Денікіна підійшли лівим берегом Дніпра під Київ. Застави української армії переконані, що армія Денікіна є союзником української армії у спільній боротьбі проти більшовиків, їх пропустили. Ця дезорієнтація допомогла денікінцям захопити переправу через Дніпро і увійти до Києва. Довідавшись про парадну дефіляду українських армій у Києві, комендант денікінських військ поставив вимогу, щоб на будинку Думи поряд з українським був вивішений і російський триколірний прапор. Командир корпусу Української Галицької Армії генерал Кравс погодився на те, і сам поїхав на переговори зі штабом денікінців, щоб визначити демаркаційну лінію між українською й денікінською арміями. Українське керівництво мало надію, що Денікін планує використати українські терени лише для підготовки наступу на Москву. Вони були свідомі того, що Денікіну необхідно мати вихід на Чорне море, через яке французи та англійці забезпечували Добровольчу армію Денікіна озброєнням і продовольством. Тож вчинили так, як пасує союзникам, впевнені, що після захоплення Москви і Петрограда, він виведе свої війська з України, тому що буде мати зв’язок із союзниками через Балтійське море. Частина керівників Директорії не хотіла збройного конфлікту з Денікіним ще й тому, що самі хотіли мати підтримку від країн Антанти для побудови своєї власної Української держави. Винниченко з соціалістами, навпаки, проводив політику на об’єднання з більшовицькою Росією Леніна. Ця невизначеність та відсутність єдиної позиції призвела до трагічного фіналу. Денікін як був, так і лишився монархістом, у своїй боротьбі він бачив одну мету «Единая и неделимая Российская Империя!». Тому для нього українські «сепаратисти» були ворогом більшим, ніж більшовики. І хоча йому простіше було вести військо з Харкова на Москву.