Рогожа, В. На зламі імперій : роман у трьох книгах. Кн. 1 : «Не віддаймо Україну нікому!» / В. Рогожа. – Київ : Саміт-книга, 2019. – 476 с.

455 На зламі імперій «Не віддаймо Україну нікому!» Лишаєш полк на заступника і, виконуючи наказ, їдеш до штабу. Але поїдемо ми не до Києва а до Миколаєва. А вже звідти до штабу, якщо матимеш бажання. Друзі покинули «таку дурну армію», і поїхали до Миколаєва. То, напевне, у житті офіцера у третьому поколінні, Аркаса, було лише одного разу, коли він не виконав наказу. У Баштанці розділилися, Михайло подався на Явкіно і далі на Висунськ, а Микола – на Миколаїв. Вони домовилися через два тижні зустрітися в Миколаєві. За роки після приїзду зі Львова і життя в Києві, Михайло хоч і не часто, але бував у Висунську. Останній раз – менше року тому. Але все одно, при під’їзді до рідного села серце зачастило, здавалося, що кінь надто повільно тупцює, але Михайло стримав себе і дав коню волю, не змушуючи прискорювати біг. Біля хати великих змін не помітив. А зайшовши до двору, побачив незнайомого коня. Проте особливої уваги не звернув. Відчинилися хатні двері, і Михайло остовпів від здивування, хоча нікого і нічого дивного не побачив, хіба Ісака Мусіна. Так, з хати вийшов Ісак, хоч то була хата батьків Михайла, Ісак був чоловіком його сестри, і від того часу, як вони побралися, жив тут. Одне сказати, Ісак, як і Михайло, у цій хаті тепер був більше гостем, ніж проживав. Вони мовчки пішли на зустріч один одному і також мовчки обійнялися. Вони так і стояли якийсь час, доки за Ісаком не вийшла Настя. Побачивши брата, вона зойкнула і теж обійняла Михайла. А потім перед дверима зібралася вся сім’я. Михайла всі обіймали по черзі, про щось запитували, він щось відповідав… Як би за цим хтось спостерігав із боку, мабуть, здивовано подумав би, як у таку лиху годину люди ще не втратили вміння радіти. Хоча що тут дивного, війна страшним молохом знищувала у першу чергу чоловіків, а тут до батьківської хати повернулися одразу двоє довгожданих