Руссова, В. Опоетизоване довкілля «Повісті про наш степ широкополий» М. Аркаса-Третього / В. Руссова // Поетика художнього тексту : матеріали Всеукр. наук. конф. / Херсон. держ. ун-т, Київ. ун-т ім. Б. Грінченка, ДВНЗ «Ужгород. нац. ун-т» ; редкол.: А. Демченко, Т. Цепкало. – Херсон, 2018. – С. 80–82.

80 стиль, революційний пафос, відтворюючи подвиг і самопожертву рядових бійців, сильних, мужніх, вольових особистостей, які нагадують героїв народних дум і пісень. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе. Очерки по исторической поэтике. Литературно-критические статьи / М. М. Бахтин. – Москва : Искусство, 1986. – С. 234-407. 2. Капельгородський П. Твори / П. Капельгородський; упор., підгот. текстів та прим. Михайла Стельмаха; вступна стаття П. Падалки. – К. : Державне видавництво художньої літератури, 1961. – С. 23-599. Руссова Владлена м. Миколаїв russovavm@ukr.net ОПОЕТИЗОВАНЕ ДОВКІЛЛЯ «ПОВІСТІ ПРО НАШ СТЕП ШИРОКОПОЛИЙ» М. АРКАСА-ТРЕТЬОГО Ріс і формувався М. Аркас молодший на Миколаївщині. Миколаївська дослідниця сім’ї Аркасів Т. Березовська підкреслила залюбленість автора «Повісті про наш степ широкополий» у свою батьківщину, його пристрасть до південних степів, припускаючи, «що через любов до природи розкривається поетична спрямованість» його [2, с. 121]. М. Аркас молодший у своїй «Повісті…», яка побачила світ 1975-1978 рр. у часописі «Визвольний шлях» (Лондон), пам’ять про Україну живописав не лише в картинах свого дитинства та юності, але створив мозаїчне полотно з історії Південної Причорноморщини на тлі всієї історії України, акцентуючи народну культуру і побут, залучаючи до цих картин свої знання з природничих наук, звичаїв і міфів рідного краю. Адресує він «Повість…» в першу чергу нашій молоді: тим нашим юнакам та юницям, які побачивши світло Боже на чужині, зрісши й виховавшись там, – спромоглися зберегти національну свідомість, не забули рідної мови й не втратили любові до Отчизни їх батьків, про яку їм відомо тільки з переказів» [1, с. 712]. Символічно, що після вступного слова автор описує «Приліт з вирію птаства», ніби акцентуючи можливість для еміграційної молоді з українським корінням повернутися до землі їхніх предків, або хоч чимось прислужитися далекій Вітчизні дідів та прадідів: і мали «готовність служити Батьківщині і, якщо звелить Неминучість, – покласти за неї життя» [1, с. 712]. А вже коли описує відліт у вирій восени, то передає весь жаль емігранта: «Відліт ніколи не бував радісним та гучним…» [1, с. 1282].