Руссова, В. Опоетизоване довкілля «Повісті про наш степ широкополий» М. Аркаса-Третього / В. Руссова // Поетика художнього тексту : матеріали Всеукр. наук. конф. / Херсон. держ. ун-т, Київ. ун-т ім. Б. Грінченка, ДВНЗ «Ужгород. нац. ун-т» ; редкол.: А. Демченко, Т. Цепкало. – Херсон, 2018.

81 До символів України, її народнопісенної творчості він звертається упродовж всього твору, цитуючи пісні, думи, описуючи звичаї. А у розділі «Епічна поезія та степ у народній поезії» автор розглядає пісні пращурів у контексті європейської культури, зокрема, порівнюючи кобзарів зі скальдами Норвегії та Шотландії, з бардами і меннезінгерами кельтів і германців, труверами трубадурами франків та рапсодами і аойдами греків. Зазначивши, що однією з найвеличніших лицарських поем раннього середньовіччя була «Баляда про Роланда», він надається до характеристики перлини давнього українського епосу – «Слова про похід на половців Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославовича» [1, с. 1190]. Незабутніми в описі рідних степів постають мотиви та образи таких дум, як «Про трьох братів з Озова», «Понад сагою Дніпровою», «Про отамана Матяша». Його характеристики українського степу досить ліричні, просякнуті любов’ю до рідних з дитинства пейзажів, усвідомленою нелегкою долею волелюбного народу України: «Він наголошує: у вабливій, зрадливо-небезпечній степовій долині, ховалася Жар-Птиця обездоленої України – Воля, і найважливіші, найвідважніші волелюбці, сини її, шукали в степах ту Волю примарну, то на вороному, то пішаницею» [1, с. 1196]. Опоетизовуючи знайомий йому з дитинства український степ, акцентуючи прагнення його народу до волі, Аркас наголошує на варварському поводженні прийшлих чи то із заходу, чи сходу завойовників та переселенців – йдеться як про росіян, так і про німців, сербів. Найбільшу антипатію до новопоселенців і поміщиків автор зауважує щодо росіян, які не гнали на степові простори України своїх кріпаків, але фактично «стали піонерами русифікації нашого степу» [1, с. 902-903]. Широко застосовуючи поетичні фігури зокрема метафори, епітети, порівняння, передає автор «Повісті…» розмаїття трав і квітів степів незораних. Серед рослин, які несуть у собі національну символіку для українця, називає Аркаса- третій калину, барвінок, перекотиполе, мак, мальви, євшан-зілля (полин), материнка, васильки. Зокрема, зупиняється на міфах про чар-папороть, полинь, розвій-вітер, волошки, хрещатий барвінок. Про євшан-зілля зазначає: «Скільки створилося біля нього легенд!.. Євшаном прозвали його половці, і, з того часу пішла його слава. Полин панував над незайманими степами, і без його гіркувато-терпкого духу – степ не був степом. Тому в половців він був символом їх батьківщини, степової волі…» [1, с. 343]. Приділяючи значну увагу в своїй науковій роботі героїчним сторінкам історії України, зокрема козацької України, він і у своїй «Повісті…» повсякчас звертається до образів козацького степу, могил, символіки козацької вольності та боротьби предків за незалежність українського народу. Як і більшість письменників-емігрантів історичне минуле свого народу він прочитує в контексті європейської історії. Одним із провідних мотивів всієї «Повісті» і зокрема ліричних відступів є ностальгія за втраченим «раєм» – рідною домівкою та неможливість при