Мітрясова О. ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА: Монографія. Миколаїв: ЧНУ імені Петра Могили, 2026, 124 стp.

ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА Рис. 1.2. Карта розташування міста. Перші кроки до приборкання спраги Сьогодні, коли миколаївці відкривають кран або стоять у черзі біля пунктів роздачі води, мало хто замислюється, що історія нашого водопроводу почалася задовго до появи чавунних труб, електричних насосів та звичних колонок. Магістраль, що дала життя місту, брала свій початок не з промислових зон і не з Дніпровського лиману, а з мальовничих схилів, де билося серце «дикого» ще тоді Миколаєва — зі Спаського джерела. Перший міський водопровід був прокладений зовсім не для громадських потреб широкого загалу, а як ексклюзивне інженерне рішення для резиденції засновника міста. Центральною точкою водної карти тогочасного Миколаєва став палац князя Потьомкіна в Спаську. Саме сюди від джерела був прокладений перший в історії міста водогін. Інженерна думка того часу покладалася на природні матеріали: труби були дерев’яними. Ретельно видовбані стовбури з’єднувалися між собою, створюючи герметичну систему, якою цілюща волога під тиском надходила безпосередньо до князівських покоїв. Це була справжня революція комфорту. Вода самопливом потрапляла на кухню, забезпечувала роботу лазні та, що було вершиною розкоші для степового міста, живила фонтан у палацовому саду. Журчання води посеред посушливого степу було не лише естетикою, а й символом перемоги людини над стихією. Проте амбіції будівничих Миколаєва не обмежувалися лише палацовим комфортом. Система мала стратегічне значення. Від палацу водогін простягався далі — до Спаської пристані. Сьогодні це місце добре відоме кожному городянину. Саме там, де зараз розташований пішохідний місток у яхт-клубі, колись билося морське серце міста (рис. 1.3). 10