Мітрясова О. ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА: Монографія. Миколаїв: ЧНУ імені Петра Могили, 2026, 124 стp.

ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА Рис. 1.3. Пішохідний місток у Яхт-клубі (фото автора). Пристань упродовж десятиліть слугувала головним пунктом бункерування військових кораблів. Флот потребував води не менше, ніж пороху чи вітрил. Саме тому в народі та офіційних документах вона довгий час іменувалася Воєнною пристанню. Згодом статус об’єкта зріс ще більше. Під час візитів імператорської родини до Миколаєва саме тут пришвартовувалася царська яхта. Так Воєнна пристань отримала свою другу назву — Царська. Смак води зі Спаського джерела, доставленої дерев’яними трубами, став відомий не лише морякам, а й вищому керівництву. У 1849 році, після завершення масштабної реконструкції палацу, перед Спаською пристанню встановили монументальний обеліск. На ньому була викарбувана дата закінчення будівництва. Цей пам’ятник став чимось більшим, ніж просто відміткою на карті. Він символізував завершення першого етапу формування міського простору, де вода, архітектура та флот злилися в єдине ціле (Рис. 1.4). Пристань добре працювала і підтримувалася в належному стані аж до 1927 року. Майже вісім десятиліть вона залишалася свідком того, як Миколаїв перетворювався з адміралтейського містечка на великий промисловий вузол. Трагедія 1920-х років не оминула і цей об’єкт. У вирі революційних перетворень та подальшої байдужості до «імперської» спадщини пристань було зруйновано разом із пам’ятним обеліском. Згодом на цьому історичному місці звели вишку 11