Мітрясова О. ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА: Монографія. Миколаїв: ЧНУ імені Петра Могили, 2026, 124 стp.

ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА для стрибків у воду та той самий місток, який ми бачимо сьогодні. Новий об’єкт стер візуальну пам’ять про перший водогін, але не зміг стерти саму історію. Рис. 1.4. Обеліск перед Спаською пристанню (фото з відкритих джерел). Чому важливо знати про ці дерев’яні труби та Спаське джерело саме зараз, у 2026 році? Тому що історія Миколаєва — це історія вічної боротьби за воду. Коли сьогодні створюються нові дюкери, фільтрувальні станції та свердловини, тим самим продовжується справа тих перших робітників, які тягнули стовбури дерев від джерела до пристані. Розуміння того, що наше місто почалося з води, дає можливості берегти його сьогодні. Кожна крапля в миколаївській мережі — має свою ціну, виміряну століттями праці, воєн та відродження. Миколаївська вода — це кров нашого флоту і життя наших людей, і чим глибше ми занурюємося в ці деталі, тим ясніше бачимо цінність спільного минулого. Попри те, що Миколаїв з моменту свого народження був оточений водним дзеркалом річок та лиману, його відносини з питною водою ніколи не були простими. Це був парадокс, закладений самою природою. Місто на півострові дихало вологістю двох річок, але їхні води, змішані з морською, залишалися непридатними для втамування спраги. У перші десятиліття існування Миколаєва вода була дорогоцінним товаром. Її збирали з дахів під час дощів, видобували з неглибоких колодязів, де вона часто була гіркою, або ж привозили в бочках на возах з віддалених джерел, продаючи за чималі гроші. Питання води було не просто питанням комфорту — це було 12