Мітрясова О. ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА: Монографія. Миколаїв: ЧНУ імені Петра Могили, 2026, 124 стp.

ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА ніколи не була просто ресурсом, вона завжди була сакральним даром, від якого залежало саме існування життя в степу. Богоявленське джерело стало не лише легендою, а й справжнім серцем першої водопровідної системи міста. Комплекс споруд, зведений навколо нього, був зразком функціональності та естетики того часу. Він складався зі спеціального збірного басейну та фонтану, архітектурним центром якого став розписаний візерунками циліндр, заглиблений на півтора метра в землю. Рис. 1.5. Проєкт першого водопроводу міста (фото з відкритих джерел). Мережа джерел та епоха водовозів З часом технології вдосконалювалися. На зміну першим тендітним глиняним трубам прийшли надійні чавунні магістралі, що дозволило зменшити втрати води та забезпечити її стабільний потік до міських кварталів. Ця система стала предметом особливої гордості миколаївців, і не лише через її технічне виконання. Справжнє наукове визнання водопровід отримав завдяки візиту видатного лікаря-гігієніста Федора Ерісмана. Провівши ретельний аналіз миколаївської води, він був вражений її показниками. У своїх звітах він відзначив виняткову чистоту та м'якість ресурсу, що для посушливого Півдня було справжньою рідкістю (рис. 1.6; 1.7). Окрім Богоявленська, критично важливу роль відігравало джерело у вершині Спаського річища. Відкрите через систему каптажів ще у 1790 році, воно одночасно живило і міські фонтани, і окремі водорозбірні пункти. Проте доступ до цього блага вже тоді мав свою ціну, що підкреслювало стратегічну цінність води: право користуватися водопроводом коштувало мешканцям три рублі сріблом на рік — значна сума, яка, втім, гарантувала доступ до джерела життя. 14