Мітрясова О. ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА: Монографія. Миколаїв: ЧНУ імені Петра Могили, 2026, 124 стp.

ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА Ці перші кроки — від каптажів до чавунних труб — заклали фундамент культури водокористування в Миколаєві. Місто вчилося цінувати якість, розуміючи, що кожна крапля прісної води в цьому краї є результатом великої праці та інженерного розрахунку. Рис. 1.6. Богоявленське джерело, Рис. 1.7. Професор Федір Ерісман 1950 рік. перший досліджував якість питної води міста Миколаєва. Згідно з тогочасними планами забудови, район Спаська став справжнім «водним вузлом» міста. Тут діяли такі головні артерії: славетний Спаський фонтан, джерело у вершині Варварівського спуску; Палацовий фонтан, який мешканці згодом охрестили «Сухим». Останній розташовувався на розі Казенного фруктового саду, і його назва з часом стала символом мінливості водних ресурсів у степу. Місто росло, і разом із ним вглиб землі вгризалися нові колодязі. Якщо у 1809 році в центрі їх було лише 11, то в інших частинах міста налічувалося вже 35. Ці шахти сягали глибини до 10 сажнів (понад 21 метр) — неймовірна праця для того часу. Проте навіть така кількість колодязів не могла втамувати спрагу Миколаєва. На вулицях з'явилася особлива каста професіоналів — водовози (рис. 1.8). У 1863 році ціла армія з 60 чоловік та двох сотень бочок щодня курсувала між джерелами та будинками городян. Проте, спекотне південне літо було невблаганним. Води хронічно не вистачало, а її ціна під час посухи ставала непомірною для бідних верств населення. 15