Мітрясова О. ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА: Монографія. Миколаїв: ЧНУ імені Петра Могили, 2026, 124 стp.

ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА Народження централізованої системи та втрата «Спаса» Історія водопостачання Миколаєва — це не лише здобутки, а й болючі втрати. Одне з найдавніших та найбільш шанованих джерел — Спаське, яке століттями живило місто, пішло в історію у 1959 році (рис. 1.9). Під час масштабного будівництва Центрального міського стадіону джерело було засипане, назавжди сховане під фундаментами спортивної арени, залишивши по собі лише пам'ять у назвах районів та на старих пожовклих світлинах. Проте задовго до цієї втрати, на межі XIX та XX століть, Миколаїв зрозумів, що епоха розрізнених джерел і приватних водовозів вичерпала себе. Місту був потрібен єдиний, потужний «організм», який би доставляв воду в кожен будинок. Ключовою постаттю цього прориву став талановитий інженер Віктор Вебер. Саме він представив революційний проєкт централізованої системи водопостачання, який нарешті враховував стрімкі темпи урбанізації Миколаєва. Реалізація такого масштабу вимагала колосальних ресурсів. 18 травня 1904 року стало історичною датою для міської громади, коли було остаточно вирішено питання фінансування. Місто взяло величезну позику у 3 мільйони карбованців у Бесарабсько-Таврійському земельному банку, поставивши під заставу саму миколаївську землю. Це був ризик, але ризик заради майбутнього. 22 травня 1904 року, відбулася урочиста подія — офіційне закладення Миколаївського водопроводу. Це не було просто будівництво чергової споруди; це був акт проголошення технічної незалежності міста від засухи. Попереду був складний шлях монтажу кілометрів труб та зведення споруд, які згодом стануть архітектурними символами Миколаєва, зокрема й легендарної вежі Шухова. Рис. 1.9. Спаське джерело міста до побудови центрального стадіону (фото з відкритих джерел). 17