Мітрясова О. ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА: Монографія. Миколаїв: ЧНУ імені Петра Могили, 2026, 124 стp.

ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА Секрет її неймовірної міцності та водночас візуальної легкості полягав в унікальній сітчастій структурі. Каркас вежі складався з 48 сталевих кутків, які, за задумом автора, були переплетені дев’ятьма потужними горизонтальними кільцями. У кожній точці перетину елементи були надійно з’єднані заклепками. Завдяки такому рішенню сітчаста поверхня остова перетворилася на єдину, монолітну систему, здатну витримувати колосальні навантаження — як вагу гігантського бака з водою, так і шалений тиск степових вітрів. Рис. 1.10. Володимир Шухов – автор водонапірної вежі міста (фото з відкритих джерел). Гіперболоїдна форма була не просто естетичним вибором, вона дозволяла використовувати мінімум металу при максимальній стійкості конструкції. Миколаївська вежа стала втіленням принципу «елегантної доцільності». Легка, наче мереживо, вона несла на собі тисячі тон води, забезпечуючи необхідний тиск у новозбудованих мережах міста. Здана в експлуатацію в лютому 1907 року, вежа Шухова ознаменувала перехід Миколаєва у вищу лігу технологічно розвинених міст. Вона стала водним «серцем» системи, що пульсувало в ритмі нових електричних насосів, і маяком надії для мешканців, які нарешті забули про виснажливу спрагу (рис. 1.11). Це найбільший серед усіх інших резервуар системи Інтце, ізольована від будь- яких сусідніх споруд, та зовсім не вимагає опалення, оскільки вода з різних колодязів циркулює та рівномірно перемішується, а рівень контролюється на центральній електростанції. 19