Мітрясова О. ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА: Монографія. Миколаїв: ЧНУ імені Петра Могили, 2026, 124 стp.

ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА Між миром та Другою світовою війною Хоча 1907 рік став роком технічного тріумфу, офіційне та урочисте освячення всього комплексу споруд Миколаївського водопроводу відбулося лише 17 травня 1909 року. Це свято ознаменувало початок нової ери, коли вода стала доступною для широких верств населення. Статистика тих років вражає темпами зростання. Так, якщо у 1911 році дебіт міських джерел складав понад 664 тисячі кубометрів на рік, то вже до 1913 року він зріс до рекордних 874 тисяч кубометрів. Рис. 1.11. Водонапірна вежа та її міцний каркас (фото автора). Проте місто росло швидше, ніж можливості його водної системи. Навіть попри такі обсяги, води все одно бракувало, що змушувало владу продовжувати буріння нових колодязів. У 1925 році система вже мала чітку економічну модель — тариф для населення складав 33 копійки за кубічний метр. Але з часом виникла нова проблема: інтенсивна експлуатація підземних горизонтів призвела до погіршення якості води. Гідрогеологічні дослідження кінця 30-х років дедалі частіше сигналізували про мінералізацію та виснаження джерел. На порозі 1941 року водна інфраструктура міста складалася з 17 шахтних та трубчастих колодязів, 14 з яких працювали на повну потужність. Це була налагоджена система, яка, здавалося, гарантувала стабільність, аж поки в місто не прийшла війна. 20