Мітрясова О. ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА: Монографія. Миколаїв: ЧНУ імені Петра Могили, 2026, 124 стp.

ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА Підрив у березні 1944 року як інструмент терору Під час Другої світової війни Миколаїв перебував в окупації. Коли навесні 1944 року радянські війська почали наступ на місто, нацистські окупанти, відступаючи, застосували тактику «випаленої землі». Їхньою метою було знищення критичної інфраструктури, щоб залишити місто повністю нежиттєздатним. 12 березня 1944 року став чорним днем для миколаївського водоканалу. Німецькі сапери заклали вибухівку під фундамент та опорні конструкції башти Шухова. Вибух великої потужності мав на меті повністю знищити вежу. На архівних фото того часу (рис. 1. 12) видно жахливі наслідки: ажурна сталева сітка була понівечена, резервуар для води скинутий на землю, а сама конструкція впала, наче поранений велетень. Башта, яка символізувала прогрес, перетворилася на купу брухту. Разом із вежею було виведено з ладу насосні станції та очисні споруди. Місто опинилося на межі епідеміологічної катастрофи — без краплі води в мережі. Рис. 1.12. Башта Шухова після підриву нацистами у березні 1944 року (фото з відкритих архівних джерел). Відновлення башти Шухова після Другої світової війни стало символом відродження Миколаєва (рис. 1.13). Тоді, у 1944–1945 роках, інженери та звичайні містяни зробили майже неможливе. Унікальну гіперболоїдну конструкцію було вирівняно та відремонтовано. Хоча після пуску Дніпровського 21