Мітрясова О. ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА: Монографія. Миколаїв: ЧНУ імені Петра Могили, 2026, 124 стp.

ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА 1960-ті роки стали часом остаточного формування сучасної водної інфраструктури. Потреби міста зростали в геометричній прогресії, що змусило інженерів розпочати роботи зі збільшення потужності водопроводу. Економічна ефективність системи також вражала. Так, завдяки масштабам виробництва собівартість одного кубометра води у 1964 році становила лише 3,57 копійки. Разом із кількістю постала проблема якості. Річкова вода вимагала серйозної підготовки перед тим, як потрапити до кранів городян. У 1968 році було введено в експлуатацію другу чергу очисних споруд водопроводу потужністю 77 тис. м³ на добу. Це був комплексний об'єкт, де вода проходила через багатоступеневу систему фільтрації та знезараження, що дозволило Миколаєву стати одним із найбільш забезпечених чистою водою міст півдня. Цей період став золотою добою миколаївської гідротехніки: місто навчилося не просто видобувати воду, а й керувати її величезними масивами, створюючи запаси, що мали б гарантувати безпеку на роки вперед. Однак попереду був найбільш амбітний проєкт в історії міста — крок до могутнього Дніпра. Рис. 1.14. Традиційні колонки води були розповсюджені у місті (фото Дмитра Маца). Ультиматум заради життя: як Дніпро прийшов до Миколаєва Навіть маючи в арсеналі потужне Жовтневе водосховище на 26,7 млн м³ та сучасні очисні споруди, що пропускали крізь себе 120 тис. м³ води щодоби, Миколаїв продовжував відчувати спрагу. Розвиток промисловості та зростання 24