Мітрясова О. ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА: Монографія. Миколаїв: ЧНУ імені Петра Могили, 2026, 124 стp.

ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА Рис. 1.23. Волонтерський водний рух (фото з відкритих джерел). Солоний компроміс Оскільки місто не могло функціонувати з порожньою каналізацією, у травні 2022 року було прийнято рішення заповнити систему водою з Бузького лиману. Це був вибір між відсутністю води взагалі та водою, яка технічно була непридатною для мережі. Коли в кранах нарешті з’явився тиск, радість була короткою. Вода була солоною на смак, мала жовтуватий колір і характерний запах. Використовувати її для приготування їжі було неможливо — сіль робила продукти гіркими та непридатними для споживання. Навіть після кип'ятіння на стінках чайників залишався товстий шар білого нальоту. Сіль почала діяти на старі залізні труби миттєво. Вже за кілька тижнів кількість поривів у місті зросла в рази. Сіль «з’їдала» метал зсередини, іржа забивала змішувачі та фільтри в квартирах. Побутова техніка — пральні та посудомийні машини, бойлери — почала масово виходити з ладу. Ремонтувати їх не було сенсу, поки в системі залишалася агресивна солона вода. Це рішення врятувало Миколаїв від епідемій та зупинки каналізації, але фактично підписало смертний вирок міському водопроводу, який почав розсипатися на очах. Альтернативні шляхи та технологія «технічного» водопостачання Після руйнування водогону «Дніпро–Миколаїв» місто перебувало у повному водному вакуумі майже місяць. Лише 9 травня 2022 року тиск у системі вдалося відновити, проте це була вже зовсім інша вода — виключно технічна, непридатна для вживання та навіть приготування їжі. 37