Мітрясова О. ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА: Монографія. Миколаїв: ЧНУ імені Петра Могили, 2026, 124 стp.

ХРОНІКИ СПРАГИ: ДОКУМЕНТУВАННЯ ВИКЛИКІВ ТА РІШЕНЬ ВОДНОЇ БЕЗПЕКИ МІСТА МИКОЛАЄВА Упродовж усього 2022 року місцева влада та фахівці «Миколаївводоканалу» перебували у безперервному пошуку альтернативних джерел, які могли б замінити втрачену дніпровську артерію. Розглядалися два основні стратегічні напрямки: 1. Підземні горизонти. Спроба повернення до витоків Першим логічним кроком виглядало буріння нових свердловин безпосередньо в межах міста. Ідея полягала в тому, щоб подати артезіанську воду безпосередньо у квартири. Однак цей план зіткнувся із суворою геологічною реальністю: гідрогеологічні умови під Миколаєвом не дозволяють видобувати прісну воду в обсягах, необхідних для півмільйонного міста. Поклади обмежені, а якість води часто не відповідає стандартам питної. Попри це, було вирішено бурити свердловини там, де це можливо. Це дозволило отримати хоча б невелику кількість води, яку можна було змішувати із загальним потоком або очищувати на локальних станціях зворотного осмосу. Але для стабільної роботи мережі цього було замало. 2. Використання річки Південний Буг. Було прийнято критичне рішення: використати воду з Південного Бугу. Оскільки ця вода має високий вміст солей (через змішування з морською водою в лимані), вона ніколи раніше не розглядалася як основне джерело для централізованого постачання. Технологічний цикл очищення Перш ніж потрапити до кранів миколаївців, вода з річки та свердловин проходила прискорений цикл підготовки. На відміну від довоєнного часу, тоді основний акцент було зміщено на знезараження, щоб не допустити епідемій. Процес виглядав так: Забір та змішування . Через спеціальні берегові споруди вода забиралась з річки та додавалась до об'ємів, отриманих зі свердловин. Первинне хлорування - це перший і найважливіший бар’єр. Високі дози хлору вводились одразу, щоб миттєво вбити хвороботворні бактерії, які можуть міститися у відкритій водоймі. Відстоювання . У горизонтальних відстійниках вода перебувала певний час. Тут під дією гравітації осідали великі механічні частки та суспензії. Фільтрація . Проходження крізь блоки швидких фільтрів допомагало позбутися дрібнішого сміття. Вторинне хлорування – це фінальний етап знезараження перед відправкою води споживачеві, що гарантувало, що вода залишиться безпечною (з огляду бактеріології) під час руху довгими міськими мережами. Розподіл . Очищена у такий спосіб вода накопичувалась у резервуарах чистої води, звідки насосні станції перекачували її по районах міста. Ця схема (рис. 1.24) дозволила Миколаєву функціонувати: працювала каналізація, пожежники мали воду для гасіння вогню після обстрілів, а люди — можливість підтримувати елементарну гігієну. Проте, цей метод не вирішував головної проблеми — хімічного складу води. Сіль та хлор стали «повільною отрутою» для металевих труб міста, розпочавши незворотний процес руйнації всієї підземної інфраструктури. 38