Chernobyl: 40 Years Later… (1986–2026) : Monograph / S. I. Tabachnikov, O. A. Panchenko, V. V. Babiienko, O. S. Osukhovska , et al. ; Under the General Editorship of S. I. Tabachnikov. – Sherman Oaks, CA: GS Publishing Services, 2026. – 272 p.

ЧОРНОБИЛЬ: 40 РОКІВ ПОТОМУ… 210 Михайло Михайлович слухав і мовчки кивав головою. Так, він усвідомлював: лихо справді масштабне, оцінити чи передбачити ного наслідки зараз практично неможливо. Та й чи потрібно це? Треба неодмінно зупинити біду, перекрити їй шлях. Як зробити це, що для цього необхідно? Ні, він не був спеціалістом у цій галузі, ще не знав, де можуть знадобитися йогоруки, досвід, знання.Однакбажаннянегайно, якнайскоріше виїхати у Чорнобиль, бути серед борців зі стихією в нього з’явилося одразу. Знав, був упевнений: там його місце, там він потрібний. Задуманим поділився з колегами та рідними. Дружина Альбіна Станіславівна захвилювалася за його здоров’я. У батька воно не таке вже й міцне, бо ж таки вік солідний, і взагалі... А тут – атом, загроза опромінення. Це небезпечно... Але син добре знав батьків твердий характер, його непоступливість. Якщо вирішив щось – не змінить рішення нізащо. – Бережи себе, тату, – тільки й мовив. – Повертайся живим і здоровим... Донька Тетяна, звісно, була заодно з Альбіною Станіславів- ною. Адже в Чорнобилі вистачає людей – з різних кінців країни з’їхалися. Кого там тільки немає: і спеціалісти, і медики, і навіть академіки зМосквиприлетіли... То, може б, обійшлося без батька? Михайло Михайлович рішуче припинив усі розмови. – Не можу бути осторонь, коли поряд така трагедія, і вона з кожною годиною стає дедалі загрозливішою, може накрити не лише Київ, а й Україну. Поїду я, що б там не було. Іпоїхав.Швиденькозібрався,прихопивзсобоюнайнеобхідніші речі – мило, рушник, бритву для гоління, і – в дорогу. У Чорнобиль, точніше сказати б, у Чорнобильську зону, при- їхали надвечір. Разом із ним були і його побратими з мостобу- дівного загону. Кращі з кращих. «Разом зводили мости, разом ліквідовуватимемо наслідки атомної катастрофи», – жартували, зодягаючи захисні, проти- радіаційні роби. За роботу взялися з неабиякою енергією. Ось що писала в ті дні, а точніше 18 травня 1986 року, про них, героїв-мостобудівців, газета «Прапор комунізму» – орган