Chernobyl: 40 Years Later… (1986–2026) : Monograph / S. I. Tabachnikov, O. A. Panchenko, V. V. Babiienko, O. S. Osukhovska , et al. ; Under the General Editorship of S. I. Tabachnikov. – Sherman Oaks, CA: GS Publishing Services, 2026. – 272 p.

ЧОРНОБИЛЬ: 40 РОКІВ ПОТОМУ… 212 І ніхто не скаржився на втому, погане самопочуття. Від допо- моги медиків, яких скликали сюди з різних міст країни, кате- горично відмовлялися: мовляв, не час, не до чого. Траплялося, від утоми падали з ніг. Однак піднімалися і продовжували битву з вогнем. Михайло Михайлович, як завжди, серед перших. Його умілі руки, багатий досвід будівельника тут дуже прислужилися. Різні роботи доводилося виконувати, часто-густо й такі, про які досі не мав найменшої уяви. Однак справлявся з дорученим на «відмінно». І не лише він, уся бригада. – З такими хлопцями гори можна звернути, – не раз повторював. – Усе знають, усе вміють, їм наказувати не треба. Готові тру- дитися впродовж дня і ночі, не залишаючи об’єкт. Справжні рятівники, богатирі!.. «Справжнім богатирем» був і сам Михайло Савенко. Незва- жаючи на вік, на екстремальні умови, працював самовіддано, з подвоєноюенергією. Побачилибйого тут, у зоні чорнобильського лиха, Альбіна Станіславівна, Дмитро, Тетяна. Цікаво, що б мовили після того? А то, бач: «Тобі ж уже шостий десяток, здоров’я не те...» То й що, коли шостий? Сісти та сидіти, склавши руки? Не для нього це, не звик він до подібного. А, може, і не шостий десяток йому, а усього-навсього п’ятдесят чи й менше. Хтозна, скільки йому приписали в документах у сиротинці. Можливо й помилка вийшла з літами. Чомусь вкотре згадалось важке повоєнне життя, дитбуди- нок у Лісоводах, Кам’янець-Подільський. Так захотілося знову побувати там, зустрітися з друзями тих літ. Скільки ж то минуло часу, як вони бачилися востаннє?.. Багато. А обіцяли, залишаючи незабутні місця, зустрічатися ледь не щорічно, підтримувати зв’язки. У вірності, дружбі клялися. Чи дотримувались тієї клятви палкої, юнацької? Де вже там. Життя, як виявилося, річ набагато складніша, ніж вони думали-гадали. Сім’ї, робота, повсякденні турботи... Хоча... Ні, він-таки поїде у Кам’янець, у Лісоводи. І в Жердя, що на Чемеровеччині, обов’язково навідається. Згадає минуле, сім’ю Волошиних, цих добрих людей, які дали