Proceedings of the International scientific and practical conference ― Cambridge Science and Education Conference‖ (February 23-25, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Cambridge, United Kingdom, 2026. - 289 p.

211 явища передбачає комплексний підхід, який поєднує індивідуальні та системні заходи [17; 18]. У концепції В.В. Бойка емоційне вигорання трактується як сформований у процесі професійної діяльності механізм психологічного захисту, що проявляється у повному або частковому пригніченні емоційної сфери у відповідь на тривалий психотравмуючий вплив. На думку дослідника, даний феномен є своєрідним стереотипом емоційної поведінки, який виникає як спосіб адаптації до хронічного напруження та спрямований на економію енергетичних ресурсів особистості [2]. В. В. Бойко виділяє три послідовні фази розвитку емоційного вигорання. Перша фаза - фаза напруження. Характеризується переживанням психотравмуючих обставин, внутрішньою незадоволеністю, підвищеною тривожністю та депресивними проявами. Друга фаза – резистенції. Ця фаза пов‘язана з формуванням захисних реакцій, що проявляються у вибірковому емоційному реагуванні, обмеженні емоційної залученості, моральній дезорієнтації та поступовому зниження професійної активності. Третя фаза – виснаження. Відзначається відчуженням, емоційною спустошеністю, ознаками деперсоналізації, а також можливими психосоматичними порушеннями. З огляду на стресову модель Г. Сельє, зазначений феномен може розглядатися як прояв стадії виснаження адаптаційного синдрому, коли тривалий дистрес призводить до зниження опірності організму та порушення психічної рівноваги [11]. У працях Дж. Гріндера констатується, професійне вигорання є несприятливою реакцією особистості на тривалий професійний стрес, що виникає у процесі здійснення трудової діяльності та охоплює психофізичні й поведінкові прояви. Науковець розглядає вигорання як динамічний процес, який розгортається поступово та має певні етапи розвитку. Дж. Гріндер виділяє п‘ять