Proceedings of the International scientific and practical conference ― Cambridge Science and Education Conference‖ (February 23-25, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Cambridge, United Kingdom, 2026. - 289 p.

220 страх впливає на формування ідентичності, життєвої позиції та внутрішньої стійкості людини в ситуації граничних випробувань. Страх як універсальний психічний феномен, що набуває різноманітних форм залежно від вікових, соціальних та історичних умов, супроводжує людину впродовж усього життєвого циклу. Історія розвитку людства засвідчує постійний пошук способів його осмислення, контролю та мінімізації – від міфологічних і релігійних інтерпретацій до сучасних психологічних і соціально-філософських концепцій. Водночас ідея повного звільнення від страху залишається недосяжною, оскільки він є складовою екзистенційного досвіду особистості, відображає її залежність від зовнішніх обставин, рівень невизначеності середовища та усвідомлення скінченності людського буття. У сучасній українській психології страх розглядається як багаторівневий стан, що поєднує емоційні переживання, когнітивну оцінку загрози та поведінкові реакції, виконуючи водночас адаптивну й регулятивну функції. Він може виступати чинником мобілізації внутрішніх ресурсів особистості, однак за умов інтенсивного або тривалого впливу – трансформуватися у дезорганізуючий стан, що впливає на ефективність діяльності та прийняття рішень [5; 6; 8]. Протидія розвитку страху пов‘язується з формуванням особистісних ресурсів – мужності, волі, надії, віри, любові, – які в сучасному науковому дискурсі інтерпретуються як складники психологічної стійкості та смислотворення. Усвідомлення об‘єктів страху, їх когнітивна інтерпретація та включення в систему життєвих смислів сприяють його частковій регуляції, однак не усувають повністю, оскільки страх залишається універсальною характеристикою людського існування, незалежною від культурного рівня розвитку суспільства чи індивідуальних особливостей його представників [5]. Проблема страху здавна перебувала в центрі уваги філософської думки. Мислителі античності – Геракліт, Сократ, Аристотель – у межах своїх концепцій намагалися визначити місце страху в структурі людського буття, пов‘язуючи його з моральним вибором, доброчесністю та оцінкою небезпеки. Зокрема,