Proceedings of the International scientific and practical conference ― Cambridge Science and Education Conference‖ (February 23-25, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Cambridge, United Kingdom, 2026. - 289 p.

223 людині її буття-до-смерті; у Фрейда – як психодинамічний феномен, пов‘язаний із внутрішнім конфліктом і механізмами захисту. Попри відмінності підходів, усі вони підкреслювали, що страх не зводиться до ситуативної емоції, а має глибинний антропологічний вимір. Феномен страху постає як складова ширшої антропологічної проблематики, пов‘язаної з переживанням вразливості, втрати цілісності та ―розмивання‖ суб‘єктності. Саме тому звернення до його онтологічного та онтотеологічного виміру набуває особливої актуальності, відкриваючи можливість інтегративного аналізу страху як екзистенційної, культурної та духовної категорії [9; 10]. Він закладений у структурі людського ―Я‖, що актуалізується в момент самоусвідомлення індивідуальної самотності та розмежування внутрішнього ―безпредметного досвіду‖ й емпіричного буття. Саме ця первинна екзистенційна напруга між глибинною інтенційністю внутрішнього світу та зовнішнім саморозкриттям особистості зумовлює довічну присутність страху як невід‘ємної складової людського самопізнання та становлення. В умовах сучасності прагнення людини дедалі частіше нівелюються й відчужуються від її власних аксіологічних орієнтацій. Це призводить до потрапляння особистості у своєрідну колізію сенсу, пастку нігілізму, де розум спрямовується не на осмислення й утвердження буття, а на пошук максимально ефективних засобів виживання в умовах соціальної та моральної невизначеності. Такий стан зумовлює появу постійного психологічного напруження, підвищує рівень тривоги та страху, оскільки особистість втрачає опори для визначення власних життєвих цінностей, відчуває дисонанс між внутрішнім ―Я‖ та вимогами соціального середовища. У результаті формуються специфічні моделі поведінки, орієнтовані на адаптацію та виживання за будь-яку ціну, що може включати цинічну раціоналізацію страху, прагнення до контролю над оточенням або ж уникнення ризику і конфліктів. Така динаміка не лише трансформує соціальну взаємодію, а й зумовлює глибинні зміни у самосприйнятті, самооцінці та морально-етичному самоусвідомленні сучасної людини [2 – 6].