Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society‖ (February 26-28, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 355 p.

256 вказує на роль внутрішніх ресурсів у подоланні когнітивного дисонансу та тривожних станів у кризові періоди навчання [8]. Метою роботи є ґрунтовне теоретичне обґрунтування впливу дисфункціональних метакогнітивних переконань на динаміку формування академічної тривожності та інтенсивність румінативних процесів у студентів. Метакогніції — це вища ієрархічна система, що здійснює виконавчий контроль над мисленням, як це було концептуалізовано Дж. Флейвеллом [1]. У її структурі ми виокремлюємо метакогнітивні переконання, які є стабільними імпліцитними установками щодо значущості та керованості думок. Окремим динамічним процесом виступає метакогнітивний моніторинг, який, за визначенням І. С. Пащук, відповідає за поточне відстеження та онлайн-оцінку успішності інтелектуальних операцій [7]. Натомість метакогнітивні стратегії — це свідомо обрані прийоми (планування часу, контроль фокусу уваги), які студент застосовує на основі власних переконань, що детально описано в терапевтичній моделі А. Веллса [2]. Важливо підкреслити, що стратегії саморегуляції є похідними від метакогнітивних установок: якщо студент переконаний у «небезпечності» свого хвилювання, він обиратиме стратегію патологічного контролю, що парадоксально підсилює дистрес. Центральним пояснювальним механізмом у нашому дослідженні виступає модель саморегуляції виконавчих функцій (S-REF модель), яка пояснює, чому одні студенти швидко долають стрес, а інші застрягають у тривожних станах. Згідно з цією теорією Е. Веллса, будь-який тривалий емоційний розлад підтримується когнітивно-уважнісним синдромом (КУС) [2]. Даний синдром активується саме дисфункціональними метакогнітивними переконаннями та включає три дезадаптивні компоненти. По-перше, це стійке занепокоєння або румінації, що поглинають ментальну енергію. По-друге, це викривлена фіксація уваги на внутрішніх або зовнішніх загрозах, що ґрунтовно вивчалася в межах клінічної перспективи Г. Меттьюсом [5]. По-третє, КУС провокує використання неефективних копінг-стратегій, таких як прокрастинація або постійна перевірка вже вивченого матеріалу через невпевненість у власній пам‘яті.