Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science and Society‖ (February 26-28, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2026. - 355 p.

267 У сучасних умовах суспільство перебуває в стані підвищеної психологічної напруги, що супроводжується зростанням тривожності та емоційної нестабільності. Найбільш вразливою категорією в цьому контексті є діти, оскільки їхній емоційний розвиток безпосередньо залежить від якості соціального середовища та сімейної атмосфери. Саме тому особливої ваги набуває розгляд сім‘ї як первинного простору формування емоційного інтелекту. Мета – аналіз теоретичних досліджень впливу сім‘ї на розвиток емоційного інтелекту дитини молодшого шкільного віку. Емоційний інтелект сьогодні виступає фундаментальною основою гармонійної життєдіяльності. У світі, де когнітивні функції дедалі частіше делегуються технологіям, саме здатність розуміти, переживати й конструктивно регулювати емоції залишається унікальною людською перевагою. Плекання емоційної культури є необхідною умовою не лише індивідуального психологічного благополуччя, а й загальної соціальної стабільності. Особливої актуальності ця проблема набуває в молодшому шкільному віці, коли відбувається інтенсивне формування емоційної сфери, становлення самосвідомості та засвоєння базових моделей взаємодії зі світом [3]. Розвинена емоційна сфера є джерелом радості, внутрішньої гармонії та пізнавальної активності дитини. Натомість втрата емоційної чутливості або систематичне ігнорування почуттів призводять до деструктивних наслідків: зниження життєвої енергії та формування хронічної тривожності. У зв‘язку з цим критично важливою є позиція значущих дорослих, адже демонструючи емоційну відкритість і допомагаючи дитині усвідомлювати власні переживання, батьки формують той спосіб сприйняття реальності, який визначить подальше особистісне становлення дитини [2, 3]. Емоційний інтелект слід розглядати як інтегративну характеристику особистості, яка проявляється у взаємодії внутрішніх і зовнішніх аспектів психічного життя. До його внутрішніх компонентів належать самосвідомість, здатність до емоційної регуляції та мотиваційна спрямованість, тоді як зовнішні