Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford 2026: Science and Education Today‖ (March 9-11, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 239 p.

202 дошкільника може реагувати фрагментацією, регресом або поведінковими порушеннями [3, 10, 12, 14]. Невизначене середовище спричиняє підвищене емоційне навантаження на дитину. Зазвичай це проявляється у зміні сну, вибірковості у спілкуванні, імпульсивності, зниженні концентрації уваги. Частими стають регресивні реакції – повернення до ранніх форм поведінки, потреба у тілесному контакті, страх розлуки [3, 4, 5]. Такі прояви відображають не порушення розвитку, а спробу психіки стабілізуватися через повернення до звичних способів захисту. Саме тому головним завданням дорослого є створення середовища, де дитина відчуватиме сталість, контрольованість і турботу. Особливу роль у цих процесах відіграє ігрова активність, яка дає можливість дитині «переписати» травматичний досвід у символічній формі, прожити те, що в реальності було неможливо змінити [1, 4, 11]. Ігровий простір виконує одразу кілька функцій: 1) емоційно-регуляційну – допомагає знімати напруження, виражати страх і гнів у безпечній формі. 2) когнітивно-інтеграційну – сприяє осмисленню подій, які здавалися хаотичними. 3) соціально-комунікативну – підтримує відчуття приналежності до групи, взаємодії, довіри. У практиці роботи з дітьми, які пережили втрату або переїзд, часто спостерігається повторення сюжетів про рятування, пошук, будівництво нового дому. Це свідчить про поступову інтеграцію травматичного досвіду через гру. Завдання дорослого – не переривати такі сюжети, а підтримувати їх як природний шлях психічного відновлення [4, 5]. Дослідження Masten, Werner доводять, що наявність хоча б однієї стабільної емоційно значущої фігури суттєво підвищує здатність дитини долати труднощі. Дорослий у цьому контексті виконує роль контейнера, який утримує дитячі емоції, повертає їм зрозумілу форму та сенс [11, 16].