Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford 2026: Science and Education Today‖ (March 9-11, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 239 p.

208 запити, що нерідко перевищують його реальні психічні ресурси. Додатковим стресогенним чинником виступає необхідність функціонувати в умовах постійних змін і кризових ситуацій, коли кількість звернень за психологічною допомогою зростає швидше, ніж можливості їх якісного опрацювання. Аналіз зовнішніх детермінант емоційного виснаження засвідчує, що одним із ключових ризиків виступає постійна напруженість професійної взаємодії, яка передбачає інтенсивну комунікативну включеність і водночас потребує виконання складних когнітивних операцій – сприймання, оброблення, запам‘ятовування інформації та швидкого ухвалення рішень. Не менш значущим чинником є недосконала організація професійного середовища, що проявляється у нечіткості планування, дефіциті ресурсного забезпечення, надлишку формалізованих вимог та суперечливих інструкцій, які створюють додаткове психічне напруження. Суттєвим фактором ризику також є високий рівень відповідальності за результати діяльності, адже фахівець постійно взаємодіє з людьми, які перебувають у складних життєвих обставинах, мають поведінкові чи емоційні труднощі, що зумовлює значне емоційне навантаження і сприяє поступовому виснаженню психологічних ресурсів. Окремим чинником ризику виступає несприятливий психологічний клімат професійного середовища, що проявляється у конфліктах як по вертикалі професійної взаємодії, так і по горизонталі між колегами. За таких умов навіть фахівці з достатнім рівнем психологічної стійкості поступово вдаються до захисних стратегій – емоційного дистанціювання, зниження особистісної залученості та формалізації професійних дій, що фактично відображає сформовані прояви синдрому вигорання. В умовах воєнного стану структура професійного вигорання психологів закладів вищої освіти набуває специфічних рис. Вона формується під впливом поєднання класичних компонентів синдрому (емоційного виснаження, деперсоналізації та редукції професійних досягнень) із додатковими стресорами воєнної реальності. До таких належать постійний інформаційний тиск, переживання за власну безпеку та безпеку близьких, необхідність надання