Proceedings of the International scientific and practical conference ―Oxford 2026: Science and Education Today‖ (March 9-11, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Oxford, United Kingdom, 2026. - 239 p.

93 Круді майстерно поєднує зовнішнє і внутрішнє: через деталь пейзажу чи побуту він відтворює стан героя. Його проза сповнена ностальгії, спогадів і меланхолії. Як зауважує Кемені, імпресіоністичний опис у Круді – це не просто візуалізація, а «емоційне бачення світу крізь оптику пам‘яті». 3. Лірико-імпресіоністична поетика Богдана Лепкого Богдан Лепкий – одна з найвиразніших постатей українського літературного модернізму початку ХХ століття. Його творча спадщина дозволяє краще усвідомити специфіку процесу переходу від реалізму до психологічно- імпресіоністичного письма в українській прозі. На відміну від Круді, який у своїй поетиці акцентував візуальність і формальну ритмічність мови, Лепкий спрямовує увагу на внутрішню психологічну сферу персонажа. Його імпресіонізм не лише сенсуальний, а й духовний, «психологічний» – що наближає його до таких українських модерністів, як Михайло Коцюбинський чи Ольга Кобилянська. Український автор поступово відмовляється від соціального детермінізму та переходить до індивідуалістичного, лірично-суб‘єктивного типу письма. Важливою рисою Лепкого є злиття ліричного й епічного начал. Його проза характеризується глибокою психологічною аналітичністю, проте не через зовнішній опис, а через передачу «стану душі». Герой Лепкого часто мовчить, переживає внутрішній конфлікт, а подієве начало відходять на другий план. Усе вирішує емоційна атмосфера. Це явище можемо охарактеризувати як «ліризація прози» – процес, коли оповідь набуває інтонацій ліричного монологу, а сюжет перетворюється на розгортання психологічних імпульсів. Саме ця «психологічна музика» наближає Богдана Лепкого до європейського імпресіонізму. Письменник активно використовує символіку світла й кольору: м‘яке мерехтіння вечора, срібні краплі дощу, відблиски сонця на воді, гру тіней. Так, картина осіннього дощу в новелі «Звичайна історія» навіює на оповідача смуток, посилює відчуття самотності, незахищеності; біла скатертина, біла порцеляна, білі рожі і срібло у новелі «Ще час» символізують холодність