Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science at the Frontier of Civilizations‖ (March 16-18, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Helsinki, Finland, 2026. - 145 p.

119 адже воно пускає коріння у ґрунт. Це надає йому статус вічності, природного гештальту; місто стає прототипом історичного гештальту. Сам народ в державі є як селянство: він осідає на конкретній території, тоді як задля своєї політичної реалізації та історичного становлення йому необхідна дія. Шпенглер переконаний, що Рим зобовʼязаний своїм місцем у історії не «римському народу» , а «тому класу, який привів його у форму…» [8, 409-401 с.] Отже, політика діє лише історичними класами. Навіть верхівка є частиною традиції якогось із них. Домінантна політична форма залежить так само від культурної душі, як від неї залежать і спосіб мислення, і найпростіше існування. Шпенглер переконаний, що для фаустівської епохи континентальні держави мають за найбільш основну свою політичну форму конституційну монархію. Принаймні так було у часи зародження його перших ідей «Смеркання Заходу». Іманентна душа культури матеріалізується через класи у політичних режимах, а конституційна монархія як найбільш відповідна політична форма пояснюється важливістю поступового розвитку, де зберігаються і воля народів, і історична особливість душі. Генеалогічне становлення як неперервна традиція політичної форми відтворюється у династіях європейських родів. Це відображення історії для політики як такої. Ми бачимо роди князів та королів, які ведуть свій лік з часів утворення відповідної для них політичної форми. Важливим є династія, адже у ній зберігається вся минула історична традиція політичного. Для європейців надто важко від неї відмовитися, і тому навіть у країнах, де аристократичного класу вже немає, а королі були замінені президентами, традиція збереження цінності минулого для історичної політичної форми залишилася. Саме тому можна побачити ведення переліку у числовому позначенні президентів. Але це є характеристикою виключно фаустівської душі. Ця культура у собі носить незмінну рису постійного прагнення до боротьби із самим собою. Вона прагне до універсальності, наділена всезагальністю і перманентно динамічна. Кожна культурна душа володіє виключно їй притаманними рисами, які ні одна інша повноцінно зрозуміти не може, а має змогу лише мимохіть