Proceedings of the International scientific and practical conference ―British Ukrainian Academic Congress‖ (March 20-22, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Liverpool, United Kingdom, 2026. - 183 p.

30 перетворювати право на застиглу систему, неспроможну реагувати на соціальні зміни [5; 6]. У цьому і полягає одна з головних переваг британського підходу: визначеність досягається не через жорстку незмінність, а через інституційно впорядкований механізм розвитку права. Важливим елементом британської моделі є також взаємодія прецеденту з конвенційними стандартами захисту прав людини. Human Rights Act 1998 зобов’язує суд або трибунал брати до уваги практику Європейського суду з прав людини у справах, пов’язаних із конвенційними правами, а також, наскільки це можливо, тлумачити законодавство у спосіб, сумісний із цими правами [4]. Тим самим британський підхід демонструє, що подолання правової невизначеності можливе не лише через формальну силу прецеденту, а й через поєднання прецедентної стабільності з правозахисною інтерпретацією. Особливо цінним у цьому контексті є те, що навіть за збереження парламентського суверенітету судова інтерпретація виконує роль механізму узгодження тексту закону з фундаментальними стандартами прав людини. Українська правова система виходить з іншої нормативної та інституційної логіки, проте її загальний вектор у питанні подолання правової невизначеності є подібним. Конституція України закріплює принцип верховенства права [1], а Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зобов’язує національні суди застосовувати практику ЄСПЛ як джерело права [7]. У своїй практиці Конституційний Суд України послідовно наголошує, що правова визначеність є складовою верховенства права і вимагає передбачуваності застосування правових норм, можливості для особи відмежовувати правомірну поведінку від протиправної та наявності достатньо чітких критеріїв для застосування норми [8; 9]. Отже, в українському правопорядку проблема правової невизначеності дедалі виразніше вирішується не лише через вдосконалення законодавства, а й через розвиток аргументованого судового тлумачення. Разом з тим порівняння британського та українського досвіду показує, що вирішальним є не формальне запозичення окремих елементів чужої моделі, а