Proceedings of the International scientific and practical conference ―British Ukrainian Academic Congress‖ (March 20-22, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Liverpool, United Kingdom, 2026. - 183 p.

59 У літературі ХХ ст., особливо у творах інтелектуального спрямування, не раз художньо аналізувалася як типова ситуація своєрідного «балансування» людини на межі словесного хаосу і абсолютної ясності слова, що прирівнюється до божественного слова. Тільки в англійській інтелектуальній прозі це художньо-філософські розмисли Вільяма Голдінга, Айріс Мердок, Джона Фаулза; в американській – Вільяма Фолкнера, Кормака Маккарті, Тоні Моррісон; у французькій переважно в Альбера Камю, Жана-Поля Сартра, Мішеля Турньє та ін. Ці письменники творчо продовжували традицію митців раннього модернізму у їхньому пошуку Бога через повернення до Слова, що виливалося в актуалізацію таких жанрів, як драма-дискусія, інтелектуальний роман тощо, з одного боку. І розробкою мотивно-тематичного комплексу про Слово, що втрачає сенс, з другого, наприклад, у творчості драматургів- абсурдистів чи письменників-екзистенціалістів. Але в обох випадках це символізувало гостре відчуття самотності і автора, і читача, які прагнули бути почутими в цьому світі і водночас почути божественне Слово. Таке слово, яке претендує на знання прихованого або майбутнього, посідає особливе місце, адже в культурній історії людства слово не лише передає інформацію, а й виступає формою одкровення, є сакральним. Його носії – пророки, оракули, віщуни, сивіли – це постаті, які перебувають на межі людського і трансцендентного досвіду. У світовій літературній традиції письменники постійно відтворювали суперечність між істинністю пророчого слова і реакцією на нього. Адже Слово, що містить істину, може залишатися незрозумілим, сприйматися як божевілля або бути відкинутим сучасниками. Водночас затемнене або двозначне висловлювання може набувати статусу авторитету саме завдяки своїй загадковості. Так формується парадокс вимовленого слова як пророчого. Позаяк у різних культурних моделях це проявляється по-різному, ставимо за мету окреслити міфологічний вимір парадоксальності слова, притаманний античності, сприймаючи його за витоки подальшої літературної традиції.