Proceedings of the International scientific and practical conference ―British Ukrainian Academic Congress‖ (March 20-22, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Liverpool, United Kingdom, 2026. - 183 p.

60 Під «парадоксом пророчого слова» розуміємо культурно зумовлений дисонанс між істинністю або претензією на істину пророчого висловлювання та його сприйняттям людьми, коли слово, що містить одкровення, виявляється незрозумілим, невизнаним або сприйнятим лише після здійснення пророцтва. Інакше кажучи, це ситуація, коли істина вимовляється, але не може бути повністю почута або прийнята. Одним із перших культурних просторів, де цей парадокс набуває чіткої форми, є античність. Саме в ній сформувалися основні архетипи пророчого слова, оприявлені в міфологічних топосах Піфії, Кассандри і Сивілли. У міфології всі ці образи пов'язані з Аполлоном: у Дельфах Піфія є транслятором того, що говорить Аполлон. Донька троянського царя Кассандра передбачає майбутнє, але (таким було покарання Аполлона) ніхто її не слухає. Сивілла, саме ім’я якої означає «пророчиця», була коханкою бога Аполлона, від якого вона отримала дар передбачення, ставши жрицею у його храмі в Кумах. Кожному з цих архетипів як моделі парадоксального мовлення чи моделі істини притаманний комплекс рис, які визначають характер слова і ставлення до нього. Адже антропологічний аспект парадоксу пророчого слова пов’язаний не лише з природою істини, а й з межами людського сприйняття істини. Тобто проблема лежить між словом і слухачем. Так, слово Піфії – типу сакрального оракула – є «темним» і символічним, проте люди довіряють йому. Це пов'язане з уявленням про пророче слово, яке, на відміну від звичайного мовлення, не підпорядковується повністю раціональним законам комунікації. Воно часто має символічну, затемнену або багатозначну форму, апелює до знаків, натяків, образів. Звідси переконання, що істина не може бути передана прямо і потребує герменевтичного тлумачення. Проте для типу трагедійного пророцтва, яке втілює Кассандра, характерне зрозуміле, ясне і пряме слово, але йому не довіряють. Натомість Сивілла як тип екстатичного одкровення володіє навіть надлишком істини, але це викликає страх у людей і, відповідно, відчуження пророчиці. Так пророче слово стає руйнівним для самого пророка.