Proceedings of the International scientific and practical conference ― German Ukrainian Forum on Reconstruction and Innovation‖ (March 23-25, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Dresden, Germany, 2026. - 135 p.

105 засинанням або часті пробудження. Деякі діти відчувають емоційне відчуження, втрачають інтерес до спілкування чи звичних занять. Інші можуть ставати дратівливими, легко розчаровуватися або реагувати різкими емоційними спалахами. Також нерідко виникають труднощі з концентрацією уваги, що впливає на здатність навчатися та виконувати звичайні повсякденні завдання. Коли відбувається війна або масштабна катастрофа, її наслідки торкаються великої кількості дітей одночасно. Тисячі дітей можуть втратити звичне середовище життя, бути змушеними залишати свої домівки, тимчасово або надовго розлучатися зі своїми родинами. Їхні будинки, школи та місця, де вони проводили час, можуть бути зруйновані або пошкоджені. Усе це створює відчуття нестабільності та небезпеки, яке значно ускладнює психологічний стан дитини. Одним із найскладніших наслідків пережитих подій стають нав’язливі або інтрузивні спогади. Вони можуть з’являтися раптово, без будь-якої видимої причини, або виникати під впливом певних нагадувань — звуків, запахів, зображень чи ситуацій, які асоціюються з травматичною подією. Такі спогади здатні виникати у будь-який час протягом дня і можуть бути настільки яскравими, що дитина ніби знову переживає ті самі події. Інколи такі спогади з’являються у вигляді нічних кошмарів або тривожних снів. Через свою реалістичність і емоційну інтенсивність вони можуть викликати сильний страх та відчуття безпорадності. Деякі діти починають хвилюватися, що з ними відбувається щось ненормальне, або навіть бояться, що втрачають контроль над собою. Насправді ж подібні реакції є типовими для людей, які пережили сильний стрес, і не свідчать про психічну хворобу чи втрату здорового глузду. Саме тому надзвичайно важливо пояснювати дітям, що такі переживання є природною реакцією організму на травматичний досвід. У процесі роботи з дітьми важливу роль відіграє підтримка з боку дорослих, зокрема вчителів, психологів та інших фахівців. Вчитель або психолог може поступово заохочувати дітей ділитися власним досвідом і переживаннями, не змушуючи їх одразу розповідати деталі травматичних подій. На початковому етапі достатньо створити безпечний простір для обговорення, у