Proceedings of the International scientific and practical conference ― German Ukrainian Forum on Reconstruction and Innovation‖ (March 23-25, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Dresden, Germany, 2026. - 135 p.

88 розв’язати проблему або виконати завдання, які наразі перебувають поза його індивідуальними можливостями [1, p. 90]. Сутність скаффолдингу американський дослідник П. Бенсон визначає через іншу метафору: «Скаффолдинг – це фактично міст від того, що учні вже знають, до того, що вони ще не знають. Якщо скаффолдингом керувати належним чином, він діятиме як активатор, а не як блокатор» (Benson, Voller, 1997). Концепція скаффолдингу увійшла в науковий обіг у 1976 році завдяки праці «Роль тьюторингу у вирішенні завдань» американських дослідників Д. Вуда, Дж. Брунера та Г. Росса. Автори порівняли освітню підтримку з тимчасовими конструкціями навколо будівлі: педагог бере на себе контроль над найскладнішими етапами роботи, які дитина поки не може виконати сама, дозволяючи їй сфокусуватися на доступних операціях [1, p. 91]. Дослідники стратегії скафолдингу (Lange, 2002; Hogan, Pressley, 1997) акцентують на важливості психологічної безпеки в освітньому процесі. Ключовим аспектом є формування в учнів упевненості у власних силах через пропонування завдань, що відповідають їхньому поточному рівню підготовки. Поступове делегування відповідальності відбувається шляхом адаптації обсягу підтримки: якщо дитина успішно справляється, складність інструкцій зменшується; у разі труднощів — вчитель надає більш детальні роз'яснення. Важливою умовою є дотримання пауз, що дозволяють учням самостійно опрацювати отримані вказівки. «Риштування» знімаються остаточно лише після повного опанування навички. Теоретичне підґрунтя: Спадщина Л. Виготського. Хоча термін «риштування» з’явився на Заході, його фундаментом стала теорія зони найближчого розвитку (ЗНР) Льва Виготського. Це простір між тим, що учень уже вміє робити самостійно, і тим, що він здатний реалізувати під наставництвом дорослого або в команді з більш досвідченими однолітками [2, с. 264]. Головне завдання — надати рівно стільки підтримки, скільки необхідно. У міру того, як дитина опановує нові навички та стає самостійною, «риштування» поступово розбираються, а відповідальність за результат повністю переходить до учня.