Proceedings of the International scientific and practical conference ―Research Horizons in the Modern World‖ (March 27-29, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Warsaw, Poland, 2026. - 135 p.

60 простежити еволюцію офіційного безпекового дискурсу та ідентифікувати інституційні розриви між декларативними стратегічними цілями та реальними механізмами їх імплементації в умовах воєнного стану [6]. Емпіричну валідність теоретичних положень забезпечено шляхом аналізу вторинних даних соціологічних моніторингів, проведених Центром Разумкова та Національним інститутом стратегічних досліджень у період з 2021 по 2025 роки. Застосування цього методу дало можливість операціоналізувати поняття стійкості через систему об’єктивних показників, зокрема індексів довіри до державних інститутів, рівнів суспільної консолідації та готовності соціуму до функціонування в умовах тривалих кризових ситуацій [5; 9]. Сучасний безпековий дискурс України характеризується фундаментальною онтологічною трансформацією, тобто переходом від статичної парадигми «політичної стабільності» до динамічного концепту «національної стійкості». Застосування системно-структурного аналізу у поєднанні з дефінітивною деконструкцією дає змогу констатувати, що класична політична стабільність, яка в провідних політологічних школах розглядалася як стан гомеостазу та незмінності інституційних ієрархій, виявилася неадаптивною в умовах граничної ентропії безпекового середовища. Встановлено, що ключова відмінність між цими категоріями полягає у векторі реагування на системні шоки: якщо стабільність орієнтована на консервацію чинного ладу та мінімізацію відхилень, то стійкість фокусується на здатності системи до функціональної реконфігурації та збереження суб’єктності через адаптивне відновлення [4; 8]. Відтак обґрунтовано концептуальний зсув від моделі «жорсткої» інституційної фіксації до «гнучкої» функціональної спроможності держави. Критичний дискурс-аналіз стратегічних документів безпекового спрямування 2020-2026 років виявляє глибинні процеси сек’юритизації державної політики. Аналіз текстів Стратегії національної безпеки та Концепції забезпечення національної системи стійкості свідчить про розширення об’єкта безпеки: він змістився з вузького військово-політичного сектору на всеохопну