Proceedings of the International scientific and practical conference ― Education and Scientific Progress‖ (February 13-15, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Manchester, United Kingdom, 2026. - 206 p.

159 рівні індивідуального людського буття, так і на рівні історичного буття соціального організму. У той же час художній текст є універсальною формою самосвідомості людини, в якій містяться архетипи відносин до світу, а також згорнуті способи діяльності та свідомості, вироблені людською історією [7, с. 7-17]. Будучи формою концентрації та збереження ідеальних способів та результатів освоєння та перетворення природи, суспільства, людини, текст виступає як той простір, де здійснюється діяльна «зустріч» особистості з колективним культурним досвідом, зафіксованим за допомогою образів, цінностей, норм, життєвих ідеалів. Звернення до тексту дозволяє побачити буття як цілісну реальність, зрозуміти та прийняти персоніфіковані образи культури, що визначають її духовно-моральну вертикаль. У процесі ідентифікації з образом художнього твору людина виявляє та презентує свою моральну сутність, яка об’єктивується у просторі самосвідомості та творчості. Індивідуалізуюча функція художнього тексту проявляється в його здатності забезпечити людині розуміння та відчуття власної унікальності та неповторності, знайти своє покликання та сенс буття. Сутнісними характеристиками художнього тексту як феномена гуманітарної культури є його цілісність та синкретичність, екзистенційна обтяженість, філософсько-етична насиченість. Тексти художньої культури містять у собі проблематику таких пластів буття людини і суспільства (тобто найбільш сутнісні «питання» і «відповіді»). Актуалізація цих смислових глибин є світоглядною передумовою адекватного розуміння справжніх причин і реальної картини духовного життя українського суспільства в ситуації кардинальних змін, ресурсом підвищення ефективності виховної та освітньої діяльності. Художній текст як вищий продукт людської творчості відображає реальність у її естетичному значенні, але він водночас перетворює її, виступаючи по відношенню до неї як задум, проект. П. Рікер писав, що існування стає зрілим існуванням, лише привласнюючи собі той сенс, який