Proceedings of the International scientific and practical conference ― Education and Scientific Progress‖ (February 13-15, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Manchester, United Kingdom, 2026. - 206 p.

60 організаційних моделей роботи органів влади [11]. Державні службовці були змушені опановувати нові функції, працювати з цифровими платформами, взаємодіяти з громадянами в умовах обмежених ресурсів і високих ризиків. Цей досвід засвідчив, що саме здатність до швидкого навчання та адаптації стала ключовим чинником забезпечення безперервності публічного управління. Водночас війна оголила структурні проблеми системи професійного розвитку, зокрема нерівний доступ до навчання та його формалізований характер. Глобальні тенденції, зафіксовані у звіті ЮНЕСКО «International trends of lifelong learning in higher education», підтверджують, що університети дедалі активніше залучаються до підготовки професіоналів публічного сектору через короткострокові програми, мікрокваліфікації та гнучкі формати навчання [14]. Водночас підкреслюється, що ефективність такої діяльності значною мірою залежить від державної політики та фінансової підтримки. За відсутності системного підходу до замовлення освітніх послуг і визнання результатів навчання з боку держави університети не можуть повною мірою реалізувати свій потенціал у розвитку публічної служби. Український контекст розвитку професійної публічної служби демонструє наявність нормативних засад, але недостатність їх практичної реалізації. Закон України «Про професійний розвиток працівників» закріплює загальні принципи навчання, однак не враховує специфіки публічної служби як особливої сфери професійної діяльності [2]. Аналітичні матеріали Національного агентства України з питань державної служби свідчать про поступове розширення програм професійного розвитку, але водночас фіксують проблеми фінансування, обмежену участь університетів та формальний характер окремих освітніх заходів [4; 5]. Дослідження громадських аналітичних центрів підтверджують, що чинна система професійного навчання не завжди орієнтована на стратегічні потреби реформ публічного управління та виклики європейської інтеграції [8]. Наукові праці українських дослідників акцентують увагу на необхідності переосмислення ролі вищої освіти у формуванні культури безперервного