Proceedings of the International scientific and practical conference ― Modern Research And Education‖ (February 16-18, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Warsaw, Poland, 2026. - 247 p.

99 Смертельні рани душу мені гнули, Пекельні біди зашморг затягнули, Тьма страхом дихала, о лютий люде! О время люте ![9,229]. І не суттєво, яке саме це «время люте» – ХVІІІ чи ХХІ століття , бо завжди кожна людина несе до смерті свій «тяжкий хрест», молячи про допомогу: Так на Голгофу я спішу в заклятті, Де лікар мій і два між нього таті, Де Іоанн рида при цій годині При хрестовині. Господоньку, моя відрадо в горі! Сприйми слова ці, струєні та хворі, Даждь зцілення - я ж твого слова пастир, Не дай пропасти !..[9,229]. «Сковородіана» Івана Драча постає не просто циклом творів про видатного мислителя, а цілісним художньо-філософським освоєнням постаті, що докорінно розширило інтелектуальні обрії тогочасної поезії. Через інтерпретацію сковородинівських ідей автор здійснює рішуче заперечення тогочасній літературній практиці, «украй засміченій примітивними світоглядними гаслами і вульгарно-соціологічними формулами смислу життя» [10,59]. Якщо для Івана Драча постать Сковороди стала інструментом інтелектуального опору та розширення естетичних меж, то у творчій біографії Володимира Підпалого цей образ набуває ознак глибоко особистісного, екзистенційного орієнтира. Зацікавленість спадщиною мандрівного філософа супроводжувала поета ще з юності, ставши фундаментом його світогляду. Вперше звернувшись до образу «перворозуму» України у вірші