Proceedings of the International scientific and practical conference ― Modern Research And Education‖ (February 16-18, 2026) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Warsaw, Poland, 2026. - 247 p.

97 шістдесятників, як і для філософа, свобода як можливість духовного буття, «як цінність і ідеал залишається загальнолюдським орієнтиром» [7, 246]. Поети-шістдесятники зверталися до постаті, творів, філософських ідей свого великого попередника, написавши оригінальну сторінку поетичної Сковородіани. Так, вдалим експериментом по проникненню в духовний світ філософа, спробою подивитися на реалії його очима став поетичний цикл Івана Драча. У поезіях циклу зникає межа між душею, розумом, думками й почуттями Григорія Сковороди й автора, вони зливаються у неподільне ціле, відчувають один і той самий біль. Ці твори дійсно вистраждані, виболені автором, а тому вражаюче особистісні, незважаючи на те що дві поезії є прямими переспівами пісень Сковороди («Сердечна печера Григорія Варсави Сковороди» – пісня 8, «Час» – пісня 23). Поетичний роздум відбувається на рівні «універсальних морально-етичних категорій», перевтілення в мислителя здійснюється за рахунок відтворення «ймовірно притаманного йому способу мислення, темпу і логіки, розсудливої емоційності» [8,57]. Болючі питання, що підіймає автор, є актуальними для будь-якого часу, а тому заклик очистити свою душу може бути звернений як до сучасників Сковороди, так і до людей ХХ століття: Душі своєї володіння Ти переглянь безжальним оком – Яке покільчилось насіння? Погані трави рви жорстоко...[9,228]. Це алегорична проповідь, у якій Іван Драч виклав концептуальні моменти етичного вчення Сковороди: відмова від матеріального багатства, засудження гордощів, поверховості в навчанні. Духовна чистота проголошується тут запорукою щастя: ...прекрасні квіти Пести, охороняй, юначе, І в квітах будеш ти сивіти, Сам будеш квіткою неначе .[9,228].