Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science, technology and culture: integration and prospects‖ (August 25-27, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. - Warsaw, Poland, 2025. - 35 p.

24  Неформальна освіта: навчання через курси, семінари, тренінги, що не завжди завершується сертифікацією.  Інформальна освіта: самоосвіта, навчання з досвіду, через медіа, соціальну взаємодію. Як зазначають В. Кремень і С. Сисоєва у своїх працях, неперервна освіта спрямована на формування компетентностей, необхідних для активного громадянства, професійного розвитку та особистісного зростання [3]. Вони стверджують, що «симбіоз цих трьох форм забезпечує формування інформаційно-інноваційного середовища, необхідного для розвитку неперервної освіти». В умовах кризи, як наголошує Дж. Філд [4], освіта впродовж життя стає інструментом адаптації до швидких змін, забезпечуючи гнучкість і стійкість. Державна політика України у сфері неперервної освіти базується на принципах, визначених Законом України «Про освіту» (2017), який підкреслює важливість навчання впродовж життя. Проте, як зазначає О. Коваленко [5], реалізація цієї політики стикається з низкою проблем, зокрема недостатнім фінансуванням, обмеженим доступом до якісної освіти в сільських регіонах і слабкою координацією між різними формами освіти. Основними типами державної політики у сфері неперервної освіти є:  Регуляторна: розробка нормативно-правової бази для визнання різних форм освіти.  Фінансова: забезпечення бюджетного фінансування освітніх програм.  Інформаційна: популяризація концепції навчання впродовж життя. Чинниками розвитку неперервної освіти в Україні є:  Зростання інформаційних потоків і потреба в цифрових компетентностях.  Інноваційні зміни в освітній системі, зокрема впровадження компетентнісного підходу [6].  Кризові явища, які вимагають швидкої адаптації до нових умов. Кризові обставини, як зазначає О. Савченко [7], створюють додаткові виклики для системи освіти. До основних проблем належать: