Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science, technology and culture: integration and prospects‖ (November 3-5, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Kharkiv, Ukraine, 2025. - 254 p.

198 межах дисципліни «Перекладознавство» і є важливим доказом продукування спільного українсько-польського культурного простору. Означена книга містить дві передмови – так само двома мовами. Зокрема Яцек Гоцловський, Керівник консульського відділу Посольства Республіки Польща в Україні, у своєму передслові підкреслює: «Ельжбета Босняцька, хоч і була помічена за життя, та не була оцінена належним чином, відповідно до її таланту, і через це була забута наступними поколіннями» [1, с. 6]. Я. Гоцловський увиразнює місце України в душі й долі письменниці: «Італія в її поезії прекрасна і багата, але… чужа, бо любила Босняцька лише землю над Дніпром» [1, с. 4]. Автор другої передмови, Геннадій Лінєвич, голова Польського культурного центру імені Кароля Шимановського, акцентує мультикультурний контекст Черкащини, зазначаючи, що початок українсько- польських взаємин на теренах цього регіону сягає ХV століття. Г. Лінєвич запевняє, що білінгвальна книга поезій Е. Босняцької сприятиме зміцненню «дружніх і добросусідських відносин між українським і польським народами» [1, с. 10]. Хоча поетка творила у 2-й пол. ХІХ ст., коли європейський літературний простір був загалом маркований реалізмом, а згодом і сходами модернізму, вірші Е. Босняцької прикметні віяннями попередньої доби; вони пройняті романтичним духом, іноді в них забагато патетики, але філософічність присутня в кожному. Прозирають емоційність і чуттєвість, властиві українській душі. Безперечним є тяжіння авторки до традиційної версифікації, римованої силабо- тоніки. В українськомовних версіях вірші Е. Босняцької найчастіше трансформовані у верлібри. Вочевидь, дається взнаки сучасна тенденція польськомовної інтерпретації українських поетичних текстів: останні навпаки з римованих перетворені на верлібри. Прикро, що в аналізованому виданні під перекладами не зазначено імен перекладачів: їх перераховано в передмові Г. Лінєвича, а також зафіксовано на останній сторінці. Проте читач навряд чи зможе збагнути без додаткових «живих» коментарів, чию українськомовну