Proceedings of the International scientific and practical conference “Integrative science, technology and cultural development” (November 10-12, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Barcelona, Spain, 2025. - 141 p.

34 статті 1051 ЦК України, буде доведена, то подібний договір позики буде визнаний неукладеним або укладеним на меншу суму [8]. Відповідно з цим, сама по собі правова природа реального договору, не допускає надання захисту зобов'язанню позикодавця щодо надання об‟єкту позики позичальнику [9]. Оскільки реальність та односторонність договору позики є даниною історичної традиції, останні в процесі рецепції римського приватного права знайшла своє місце не тільки в цивільному законодавстві України, а й в цивільному законодавстві багатьох країн романо-германської системи права (наприклад, Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Румунія, Чехія тощо). Зрозуміло, що у порівнянні реальної конструкції договору позики за цивільним законодавством України з його консенсуальною конструкцією за цивільним законодавством Німеччини, реальна конструкція такого договору бачиться дещо архаїчною, тобто такою, що не повною мірою відповідає потребам сучасного цивільного обороту, на що вже звертали увагу українськи науковці [10, c. 202]. З огляду на вищевказане актуальним є питання щодо можливості запозичення Україною підходів НЦУ до правового регулювання договору позики. На наше переконання, запозичення консенсуальної конструкції договору позики є цілком доцільним та можливим. Вказане підтверджує таке. По-перше, консенсуальну конструкцію договору позики на цей час передбачає не тільки цивільне законодавство Німеччини, а й цивільне законодавство багатьох інших країн романо-германської системи права (зокрема, Швейцарії, Хорватії, Польщі, Словенії тощо). По-друге, цивільне законодавство ряду країн романо- германської системи права надають можливість укладення договору позики як за реальною, так і за консенсуальною конструкцією (наприклад, Нідерланди, Греція, Сербія, Болгарія тощо), що свідчить про високий рівень диспозитивності (від лат. dispono – мати у розпорядженні) їх норм цивільного права у цьому питанні.