Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science, Technology and Art in Global Context‖ (December 12-14, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Cambridge, United Kingdom, 2025. – 190 p.

155 На думку І. Бринзи та В. Лозоватської, значна частина бар’єрів у публічних виступах має емоційно-психологічну природу: страх критики, страх помилки, очікування негативної оцінки, сором’язливість, занижена самооцінка, негативний досвід попередніх виступів [2, с. 76]. Ці бар’єри проявляються як у вигляді інтенсивних емоцій (страх, сором, тривога), так і у формі поведінкових реакцій – уникнення виступів, формального виконання завдання, відмови від лідерських ролей. Емоційна саморегуляція в цьому контексті виступає як комплексний механізм, який включає усвідомлення власних емоцій, їх прийняття, реалістичну когнітивну оцінку ситуації, вибір адекватних стратегій подолання та вольове управління поведінкою [2, с. 77]. Емоційний стан оратора прямо відображається на невербальній поведінці й сприйнятті промови аудиторією. Надмірна напруга породжує скутость міміки, монотонність голосу, збивання темпу; навпаки, надмірне збудження може проявлятися у хаотичних жестах та інформаційній «метушні» [1, с. 256]. Оптимальним є стан помірної активації, коли оратор відчуває відповідальність і зібраність, але не втрачає контролю над мовленням і увагою. Досягнення цього стану і є практичним завданням емоційної саморегуляції. О. Красницька наголошує, що ключову роль відіграє інтерпретація ситуації виступу самим оратором [3, с. 245]. Якщо вона сприймається як іспит, де не можна помилятися, тривога зростає; якщо ж як професійний діалог і можливість поділитися корисною інформацією – емоційне напруження знижується. Як стверджує дослідниця, важливим механізмом саморегуляції є когнітивна переоцінка: заміна катастрофізуючих думок («я точно провалюся») на реалістичні й підтримувальні («я добре підготувався, маю право на дрібні помилки») [3, с. 247]. Важливою ланкою саморегуляції є робота з тілесними проявами хвилювання. Типові реакції – прискорений пульс, поверхневе дихання, тремтіння, напруга м’язів, нерідко сприймаються як «доказ того, що людина не справляється із ситуацією», що лише посилює тривогу. Натомість використання простих технік глибокого дихання, коротких пауз, м’язової релаксації та