Proceedings of the International scientific and practical conference ―Science, Technology and Culture: Dynamics of Change in the XXI Century‖ (December 1921, 2025) / Publisher website: www.naukainfo.com. – Baku, Azerbaijan, 2026. – 90 p.

72 правовий акт намагається перетворити в реальне на підставі передумов, які ще не стали нормою. Перетворення ж передумов в об'єктивну норму і є завершенням «місії» політичного акту [2, с. 77]. З суб'єктивної точки зору людини можливості можуть бути бажаними і небажаними: на перші спрямовані всі помисли і мрії, тоді як наближення реалізація другого може принести страждання, породжуючи навіть почуття жаху і відчаю. Але поза полем можливостей неможлива свобода, принаймні свобода вибору. В індивідуальній або інституціональній політичній діяльності у кінцевому підсумку все зводиться до гармонізації дійсності, можливого та ймовірнісного. Як методологічний принцип політичної діяльності зазначене має знайти своє визначення. Звернення до практики його використання дає можливість широкої ілюстрації політичної ефективності цього принципу. Для сучасної України можливість і дійсність – основний рух, на якому виникає політика і якими вона підтримується. Сьогодні політичні можливості, на жаль, дуже слабо представлені в українській дійсності. Можна навіть стверджувати, що Україна перебуває у стані можливостей реалізації можливостей. Причому цей стан не можна назвати таким, який відбувся початково, оскільки основні показники реалізованої можливості, тобто дійсності, – утвердження сучасної, відповідаючої «світовим стандартам» соціальної системи ще не існує. Навіть якщо мати на увазі потенціал українства, для якого така система – тільки можливість реалізації національного потенціалу у сприятливих для цього політичних, соціально- економічних і духовних умовах, але факт нереалізованих можливостей українства стає очевидним. Тому сучасну українську дійсність дослідники правомірно характеризують як слабке відтворення українських можливостей. Діалектичний розвиток в тому й полягає, щоб постійно нарощувати дійсність за рахунок реалізованих можливостей. І якщо вести політичну боротьбу, то лише з таким прицілом на майбутнє. Будь-яке посягання на це джерело саморозвитку української політики перетворюється в антиукраїнську діяльність, що підлягає засудженню. Тим важливіше виходити саме з такого